Вплив мультфільмів на психіку дітей

Важливі етапи формування особистості дітей відбуваються до 7 років. Від того, що закладено в дитини в ці роки, залежить гармонійний розвиток його психіки в подальшому. Ігри, читання, спільні заняття з дорослими важливі для формування внутрішнього світу дітей.

Одним з ефективних інструментів розвитку і виховання дитини є також анімація. Фахівці досліджували вплив мультфільмів на психіку дітей і підтвердили їх розвиваючу, пізнавальну і виховну роль.
Образні, яскраві і видовищні мультфільми близькі за своїм розвиваючим можливостям до казок, ігор і живому спілкуванню.

Згідно думку дитячих психологів, «правильні» мультфільми здатні:
- Розвивати мовлення. Слухаючи грамотну і красиву мову героїв мультфільмів, діти поповнюють свій лексичний запас і можуть в хорошому сенсі здивувати батьків деякими висловами та афоризмами.
- Розвивати мислення і пам'ять. Дитина вчиться аналізувати зміст мультика, порівнювати, узагальнювати, встановлювати причинно-наслідкові зв'язки.
- Навчати. Мультфільми розповідають про навколишній світ, з їх допомогою дитина може навчитися вважати, читати, говорити іноземною мовою, вивчати геометричні фігури, кольори і отримувати різні енциклопедичні знання.
- Розвивати творчі здібності, уяву. Мультфільм живить фантазію дитини, залишає яскраві враження і може стати джерелом для дитячого художнього і словесної творчості.
- Виховувати. Персонажі мультфільмів показують дітям різні можливості взаємодії з світом, еталони поведінки (хорошого і поганого), формують у них здатність до емпатії (співпереживання), уявлення про добро і зло, вчать справлятися з труднощами і страхами.

Однак, незважаючи на очевидні плюси, перегляд мультфільмів може виявитися небезпечним, діти не завжди можуть проігнорувати надходить інформацію сумнівного характеру. Вчені підтверджують факти деструктивного впливу на психіку дітей деяких продуктів анімаційної індустрії. Батькам важливо ретельно вибирати мультфільми для перегляду.

Ознаки небезпечних мультфільмів :
- Занадто яскраві кольори. Кислотно яскраві кольори і динамічні сцени зі спалахами на екрані перенасыщают психіку дітей. Якщо дивитися такі мультики ввечері, то дитина занадто перевозбудится, і батькам буде складно укласти його спати. Крім того, яскраві мультфільми можуть негативно вплинути на зір дитини і навіть спровокувати у хворих дітей напад епілепсії.

- Гучний звуковий супровід. Різкі звуки, напружена музика надають пригнічуючий вплив на дитячу психіку, викликають головний біль і підвищену тривожність.

- Присутність сцен агресії і насильства. Слід уникати мультфільмів, де герої виявляють підвищену агресію по відношенню один до одного, постійно б'ються, завдають шкоди оточуючим, а також демонстрації атрибутів смерті (знаряддя вбивств, кладовища, кров, черепа). Дитина після перегляду може проявити агресію і жорстокість в реальному житті.

- Погане (девіантна) поведінка героїв ніяк не карається, а іноді навіть вітається. У мультику персонажі можуть ображати, грабувати, вбивати і при цьому не піддаватися осуду і покарання. У маленьких дітей складається уявлення про вседозволеність, руйнуються еталони гарного поведінки, знімаються соціальні заборони. Також слід уникати мультиків, в яких відсутня чітка межа між добром і злом, де навіть позитивні герої можуть зробити погані вчинки заради своїх інтересів.

- На екрані демонструється небезпечне для життя поведінку. Мультики, де персонажі «лихачать», стрибають з дахів, бігають по проїжджій частині, наражають на небезпеку своє життя, надають негативний вплив на інстинкт самозбереження у дітей. Дошкільнята схильні наслідувати улюблених героїв, і такі приклади можуть обернутися травмами і страшною бідою для родини.

- Присутні сцени неповаги до людям, рослинам і тваринам. У багатьох сучасних мультиках є глузування, знущання над слабшими, безпорадними героями, потворне ставлення до старості, материнства. Якщо улюблений герой невихована, задерикуватий і грубий, цинічний непристойну поведінку дитини не змусить себе чекати.

- Потворні, несимпатичні персонажі. Для дітей зовнішність героїв дуже важлива, адже вони ідентифікує себе з ними. Якщо дитина бачить на екранах чудовиськ, монстрів, потворних героїв, то страждає її внутрішній світ, саязицідчуття. Різкі незграбні супергерої можуть сприйматися дівчинками як зразок майбутнього чоловіка, а великоокі таємничі і загадкові героїні - як ідеал для хлопчиків.

- Трансляція нестандартних прикладів полоролевого поведінки. Багато сучасні мультики показують мужніх жінок, які носять чоловічий одяг, проявляють вольові риси характеру і демонструють силу, і навпаки. У дошкільному віці відбувається статева ідентифікація дітей. Перегляд таких сцен може чинити негативний вплив на поведінку дитини.

- Жаргонні, нецензурні вирази. Навіть, на перший погляд, у найшкідливіших мультиках деколи проскакують такі вирази. Діти відразу запам'ятовують «цікаві» слова. Батьки говорять одне, а мультики показують, що лаятися можна, в результаті дитина знаходиться в подиві, авторитет батьків може похитнутися.

Що ж робити батькам?
Психологи рекомендують відязикатися від показу мультфільмів дітям до 2 років. Перед тим як включати мультик, батьки повинні уважно його переглянути і проаналізувати за вказаними вище ознаками. Навіть якщо мультфільми пройшли перевірку на безпеку, не слід перевищувати їх показ 15 год в день. На думку фахівців, мультфільм повинен бути святом для дитини.

Важливо розуміти, що ні один чудовий мультик не замінить дітям позитивного повноцінного спілкування з батьками. Дитині потрібні слова підтримки, наші посмішки та обійми.

Чому навчає мультфільм "Друзі Янголов"

Мультфільми, що виховують

Мультфільми малюкам

Мультики малюкам

Чому навчають мультфільми

Чому навчають мультфільми!

Підготовка дитини до школи в домашніх умовах

 

         Ви вирішили самостійно підготувати свою дитину до школи, не звертаючись до фахівців. І, ваш намір, цілком здійсненно. Але, батьки повинні знати деякі нюанси.

         Найбільш сприятливим віком для підготовки до школи є - 3-4 роки і саме його вказують і психологи. У цьому віці остаточно формується у дитини особистість, діти вміють розмовляти, активно цікавляться навколишнім світом, вбирають у собі, немов губка, знання. У цей же період активізується пам'ять, закладаються задатки просторового і логічного мислення.

З чого ж почати навчання?

         Почніть зі своєї особистої підготовки. Якщо у вас не буде певного плану, то і хороших результатів ви не досягнете. Також немає необхідності, займаючись з дітьми, гнатися за формальними результатами. Пам'ятайте, що кожен дитина індивідуальна, і якщо ви постійно будете порівнювати його з іншими дітьми, у нього може розвинутися комплекс неповноцінності. Перетворіть заняття в домашніх умовах задоволення для дитини, щоб не викликати в подальшому у нього стійкою антипатії до навчання.

         У цей період починати вчити дитину читати і рахувати переважно в ігровій манері. Прогулюючись по вулиці вважайте разом з малюком пташок, будинки, проїжджаючі машини, нехай він читає назви магазинів, вулиць, називає номери будинків.

Вдома ж заняття повинні бути за тривалістю 15 хвилин, з великими перервами. Проводьте їх вранці, після сніданку, щоб спробувати привчити дитину до шкільного графіком.

        

Обладнайте для дитини місце для занять - зручний письмовий столик, де будуть розташовуватися зошити і книжки, фарби та альбоми, ручки, олівці і лінійки. Розкажіть малюкові їх основне призначення, щоб він зміг орієнтуватися і привчіть його дотримуватися на столі порядок.

З чого почати навчання, з листа чи читання? Звичайно ж, з читання. Поки він не вивчить букви, писати він не зможе. Коли разом з дитиною ви вивчите благополучно всю абетку, приступайте до складах, потім словами і плавно переходьте до читання невеликих казок і смішних веселих потішок.

Коли освоїте читання, переходите до уроків правопису в тому ж порядку, як і при читанні. Дотримання послідовності букв допоможе краще їх запам'ятати. Дитині важко відразу писати прописними літерами, тому доречніше буде писати друкованими.

        

Важливо також навчити дитину рахунку. Візьміть собі за правило перераховувати разом з ним його іграшки, цукерки, лічильні палички. Бажано числа вивчати парами. На наступний день повторюйте протягом 5 хвилин пройдені, а вже після перевірки закріпленого матеріалу, переходьте до наступної пари чисел.

         Розвивайте її мовлення і дикцію, просіть після кожного перегляду мультфільму або прочитаної казки спробувати переказати побачене і почуте. Не буде зайвим поцікавитися його думкою, щоб навчити висловлюватися і аналізувати.

Робіть разом з малюком різні поробки, аплікації, малюйте і ліпіть, збирайте пазли - все це впливає на розвиток моторики. Не зліться на дитину, якщо він чогось не розуміє, краще спокійно поясніть.

         Фізичному розвиткові ви також повинні приділяти увагу. Якщо є така можливість, організуйте йому спортивний куточок. Привчайте його до самостійності і певних правил безпеки, як вдома, так і на вулиці.

Ваша підтримка і правильна організація навчання допоможуть у домашніх умовах підготувати дитину до школи.

АДАПТАЦІЯ ДО ДНЗ

АДАПТАЦІЯ ДИТИНИ ДО ДИТЯЧОГО САДКА

Адаптація малюка до дитячого садку — важливий процес в житті кожної дитини.  В цей час малюк вчиться пристосовуватись до умов соціуму, які постійно змінюються.

Дитячий садок – перша вагома сходинка в житті кожної дитини. З момента, коли малюк потрапляє в дитячий сад, він «пирнає» в соціум з головою, набуває навичок спілкування з оточуючими – з дорослими та однолітками. Нове середовище, «чужу тьотю» не всі діти сприймають одразу та без змін в поведінці. Більшість дітей реагують на дитячий садок виплеском негативних емоцій. Одні малюки легко йдуть до дитячого садка, з цікавістю заходять до групи, але, можливо, плачуть в вечері вдома через перенасищення емоцій, які отримали на протязі дня, інші – із задоволенням йдуть до дитячого садочка з ранку, а перед входом у групу починають плакати та проситися до дому  за будь-якого привода.

Перше враження малюка від дитячого садку частіше негативне, після якого він відмовляється йти туди знову. Часто така реакція виникає у дітей, які психологічно не готові до дитячого саду. З такою проблемою у більшості стикаються діти, яким бракує емоцій від спілкування з мамою. Але окрім цього така проблема може бути пов'язана з індивідуальними особливостями дітей.

У дошкільній установі діти переживають величезний спектр емоцій, від чого маленька дитина швидко втомлюється і перевтомлюється. Як наслідок батьки починають помічати, що їх ненаглядні чада надмірно плаксиві і дратівливі. Те враження, яке на дитину справить вихователь, також дуже важливо. Віддаючи дитину в дитячий сад, не квапите його. До всього треба звикати поступово і дитячий сад не виключення.

Батькам треба заздалегідь підготуватися до відвідування ДНЗ. У перші дні залиште малюка в дитячому саду не більше 2 годин. Час перебування дитини в дитячому садку треба збільшувати поступово. Після 2-3 тижнів (цей період індивідуальний для кожної дитини), при бажанні самого малюка, можна вже спробувати залишити його на цілий день. Щодня по дорозі в дитячий сад налаштовуйте дитину на позитивні емоції, а дорогою додому розмовляйте з дитиною про те, як він провів день, з ким грав і в що. Терпляче вислуховуйте усі відповіді малюка. Старайтеся усім своїм видом показати дитині як ви зацікавлені діалогом. Акцентуйте увагу на усіх позитивних ситуаціях, розказаних малюком. Ваша думка дуже важлива для нього.

Певної тривалості адаптаційного періоду не існує, тому що усі діти проходять його по-різному. Для швидшої адаптації дитині потрібна підтримка з боку батьків, які допомагатимуть малюку в подоланні цієї складної ситуації.

Золоті правила для швидкої і легкої адаптації дитини до дитячого саду:

1.  Ще до відвідування дитячого саду почніть привчати малюка до режиму дошкільної установи.

2. У перший день залиште дитину в саду не більше, ніж на 2 години. Пам'ятайте про поступове звикання.

3. Прощаючись з малюком, нагадайте йому про те, що ви неодмінно за ним прийдете, не соромтеся говорити йому про те, як сильно він Вам потрібний і як Ви його любите.

4. Прощайтеся з дитиною легко і швидко. Якщо у Вас залишаються якісь переживання, ні в якому разі не ділитеся ними з дитиною. Поділіться ними з вихователем у відсутності дитини.

5. Не лайте дитину за погану поведінку в дитячому саду. Тим більше не робіть цього у присутності інших дітей - не принижуйте його гідності в новому колективі.

6. У вихідні і святкові дні, а також під час лікарняного дотримуйтеся режиму дитячого саду.

Спробуйте самостійно пограти з дитиною дома в дитячий садок. Запропонуйте декілька варіантів сценаріїв : коли Ви - вихователь дитячого саду, а малюк виконує свою роль, коли малюк виконує роль вихователя, а Ви берете на себе роль малюка, що вперше прийшов в дитячий сад і, нарешті, запропонуєте малюкові узяти в гру ще одного персонажа - улюблену м'яку іграшку вашої дитини, яка візьме на себе роль самої дитини. Не квапте дитину по ходу гри, дайте їй можливість висловитися. Ось так в спокійному стані малюк зможе Вам повідати про свої переживання і страхи, пов'язані з дитячим садком. Граючи з малюком, орієнтуйте гру на позитивні результати, і у Вас все вийде!

Ми в пісочку поіграймо

Ми в пісочку поіграймо

Ігри з піском - це дуже корисне заняття. Пісок впливає на дітей як магніт. Їх руки неусвідомлено, починають пересипати і просіювати пісок, будувати замки, викопувати ямки, присипати предмети тощо. Якщо до цього додати різні іграшки, тоді у малюка з'являється власний світ, де він вигадує і фантазує й одночасно вчиться працювати і досягати мети. 

Торкаючись руками піску, малюк розвиває

 дрібну моторику рук,розвиває окомір. Гра з піском позитивно впливає на емоційне самопочуття дітей і дорослих, стаючи відмінним засобом для "турботи про душу", адже саме так перекладається термін "психотерапі". Ігри на піску - одна з форм природної діяльності дитини. В своїй роботі, я використовую, ігри з піском під час коригувальних, розвивальних занять. Вони стабілізують емоційний стан дитини, розвивають тактильну чутливість, дрібну моторику, навчають дитину прислухатися до власних відчуттів. Такі ігри сприяють розвитку мовлення, уваги, пам'яті, комунікації є відмінним засобом для профілактики і корекції.

 Метод пісочної гри придатен для дітей з раннього віку.
Пісочна терапія ("Sandplay") допомагає у роботі з будь-якими темами, наприклад: ігри щодо формування емоційної стійкості та саморегуляції, корекції самооцінки, адекватного ставлення до себе та інших.
Метод підходить для дітей:
- тривожних і недовірливих, таких, які відчувають страхи перед поставленим завданням;
- агресивних, він сприяє позбавленню агресії, а також підвищує впевненість в собі у соромливих і замкнутих дітей;
- із проблемами спілкування і поведінки;
- із неврівноваженою нервовою системою, підвищеною тривожністю, які зазнали стресових ситуацій.

Активність і гіперактивність

Активність і гіперактивність

Активність – тобто енергійна діяльність. І це чудово, якщо до цього слова не додається префікс „гіпер”, що в перекладі з грецької означає „перевищення норми”. Гіперактивні діти є імпульсивними, неуважними (їх увага постійно відволікається від об’єкту), вони бігають і стрибають, ламають і складають, розкидають і збирають, розвалюють і будують, б’ються, галасують, танцюють, співають - і все це майже одночасно. Отже, це „рухливі живчики”, „вічні двигуни” – якщо це про ваше чадо, то маєте проблему і повною мірою відчуєте глибоку правду старої приказки: "Який же ти хороший, коли спиш!" Але річ не лише у вас! Такій дитині буде надзвичайно важко у школі: вона просто не може всидіти на стільці, схоплюється з місця, не може дочекатися своєї черги під час занять чи ігор. На запитання відповідає не замислюючись, не дослухавши до кінця, починає виконувати нове завдання, не закінчивши попереднього, теревенить безперестанку, губить і забуває свої речі. Але ж погодьтеся: спокійна, тиха і надто слухняна дитина – це теж тривожна ознака. Одразу починаєш думати: "Щось із нею не те!" Отже, активна дитина – це добре, це означає, що вона, по-перше, здорова (хвора не буде гасати!), а по-друге, не «затлумлена вихованням» - суцільними заборонами і покараннями. А з іншого боку – хіба це нормально, коли дитина день і ніч скаче тобі по голові? То де межа між нормою і "перебором"? Між активністю і гіперактивністю? Перш ніж годувати дитину заспокійливими препаратами, спробуємо розібратися. Отже, співставте: Активна дитина - віддає перевагу рухливим іграм перед пасивними (пазли, лото, конструктор), але якщо їй справді цікаво – може і палац побудувати, і казку послухати; - швидко говорить і ставить нескінченні запитання; - не страждає хронічними порушеннями сну і кишковими розладами; - активна не завжди і не всюди (наприклад, в гостях у малознайомих людей – може бути спокійна, сором’язлива); - неагресивна (тобто може дати здачі, але не ображає без причини). Гіперактивна дитина: - перебуває у постійному русі і не може себе контролювати, не може зупинитись, перепочити; навіть коли змучиться – все одно рухається, поки не почнеться істерика; - теж швидко і багато говорить, ковтає слова, перебиває, не може дослухати до кінця те, що їй говорять; теж ставить безліч запитань, але не має терпцю навіть вислухати відповідь чи пояснення; - її дуже важко вкласти спати, вона дуже погано засинає, сон неспокійний, часто прокидається; страждає на кишкові розлади, алергію; - не реагує на заборони; у будь-яких обставинах, завжди і всюди поводиться однаково активно; - дитина неконтрольовано агресивна – безпідставно б’ється, кусається, дряпається, штовхається, кидається камінням, землею, може вдарити палкою тощо. Причини гіперактивності Головна відмінність гіперактивності від активності (як темперамента) полягає у тому, що гіперактивність – це не риса характеру, а наслідок неблагополучних пологів, порушень протягом 1 року життя чи мозкової дисфункції. Групу ризику складають діти, що народилися після кесаревого розтину, важких патологічних пологів, недоношені, на штучному годуванні тощо. АЛЕ: не всі діти, що належать до групи ризику, обов’язково будуть гіперактивними! Та й потім, якщо істеричність, кольки, порушення сну не минули протягом першого року, їх все одно можна виправити. ПАМ’ЯТАЙТЕ: Малюк не винен, що він такий «живчик», тому нема сенсу сварити його, карати, влаштовувати бойкот. Цим ви досягнете лише зниження самооцінки, почуття вини за те, що він такий «неправильний». До того ж, в деяких випадках гіперактивність може бути результатом завищених вимог батьків, яких діти не можуть виконати через свої природні здібності або ж через перевтому. В таких випадках батьки мають знизити навантаження на дитину, зменшити свої вимоги. Іноді гіперактивність може бути реакцією дитини на психічну травму, наприклад, на сварки батьків чи їх розлучення, погане ставлення до нього в сім’ї, в садочку чи школі, конфлікт з членами (членом) сім’ї чи вихователем (учителем). Якщо причина у садочку чи школі – треба змінити заклад. Якщо причина в сім’ї – вживайте заходів. Дитина не повинна чути сварку між дорослими, а тим більше бути її учасником. Якщо дитину тероризує член сім’ї – мусите його приборкати. Батьки мають якомога більше часу проводити з дитиною, бавитись з нею, їздити на природу, вигадувати спільні розваги тощо. Звісно, це вимагає багато терпіння і фантазії, зате ви знатимете внутрішній світ вашої дитини, станете з нею близькими – а за це ніяка ціна не є надто високою. Гіперактивна дитина Що ТРЕБА робити? Почніть із себе Батьки повинні усім серцем зрозуміти біду, що спіткала дитину. Мало знати, що треба робити. Без співчуття, любові і щирості жодні знання не допоможуть. Тільки внутрішньо прийнявши для себе ці знання, батьки зможуть правильно поводитися з дитиною: НЕ підвищувати голос і НЕ сварити дитину, НЕ сюсюкати і НЕ потурати, НЕ поспішати самим і НЕ квапити дитину, НЕ нервувати і НЕ дратуватися, НЕ міняти домовленостей і планів тощо. При цьому, в жодному разі дитина не повинна відчути, що ви її жалієте! «Ні» слову «ні» Треба уникати крайнощів – надмірної суворості і надмірного потурання. Діти мають дотримуватися безпечних для себе і навколишніх правил поведінки, але кількість заборон треба звести до мінімуму, оскільки у гіперактивних дітей – понижена реакція на шум, зорові образи, негатив, тож заборони для них – пустий звук. Заборони мають бути заздалегідь обговорені, чітко сформульовані, а ще дитина має чітко знати, яке покарання її чекає при порушенні. Не слід забороняти в категоричній формі (не вживайте слів „не можна”, „припини”, „ні”). Замість наказів – прохання (але не підлещуйтесь). Досягайте згоди і взаєморозуміння, пояснюйте, чому „не можна”, якщо не вдається – переключіть увагу дитини, бажано зі спокійним гумором: запропонуйте іншу можливу в цей момент діяльність чи розвагу; поставте несподіване запитання, не пов’язане с даною ситуацією; відреагуйте несподіваним для дитини чином (пожартуйте, повторіть дії дитини тощо); сфотографуйте дитину або підведіть її до дзеркала в ту хвилину, коли вона вередує; лишить дитину в кімнаті саму (якщо це безпечно). Якщо відволікти не вдається – запропонуйте альтернативний варіант (наприклад, дитина рве шпалери – дайте їй купу газет: „Хочеш рвати – рви, газет тобі надовго вистачить”). Монотонно, однаковими словами, спокійно повторюйте своє прохання. Не наполягати щоразу, щоб дитина вибачилася. У багатьох випадках, коли дитина заспокоїться, варто зробити вигляд, що нічого не сталося. Не читайте нотацій, адже дитина все одно їх не чує і не сприймає. Якщо треба покарати – робіть це одразу, а не погрожуйте покаранням. Фізичні покарання – суворо заборонені! Ви можете дати поведінці (а не дитині!) негативну оцінку, тимчасово ізолювати її (якщо це безпечно!), відмовити їй у звичних розвагах тощо. Хваліть, заохочуйте, радійте успіхам! Гіперактивні діти не сприймають заборон і покарань, зате чудово реагують на похвалу. Тому треба частіше хвалити за успіхи, навіть незначні. Але нещира, незаслужена похвала – НЕДОПУСТИМА! Дитину треба хвалити завжди, коли їй вдалося довести справу до кінця. Особливо, якщо ця справа пов’язана з концентрацією уваги (розмальовування, читання, прибирання тощо). Тут буде не зайвий маленький подарунок чи привілей, дозвіл трохи довше погуляти, цукерка тощо, але пильнуйте, щоб система заохочень не перетворилась на систему оплати. Завжди відзначайте успіхи – це зміцнює впевненість дитини у своїх силах. Емоційний і фізичний контакт Для гіперактивних дітей це дуже важливо. Треба обійняти, приголубити, погладити, заспокоїти у важких ситуаціях – і неконтрольовані емоції та м’язова напруга почнуть спадати. Розпорядок дня - Для гіперактивних дітей дуже важливим є дотримання розпорядку дня, який треба скласти разом з нею. Розпорядок дня (час для їжі, ігор, прогулянок, занять, сну), за умови його дотримання, діє на суперактивну дитину заспокійливо. Оскільки їй через свою імпульсивність важко миттю переключитися з одної справи на іншу, бажано попередити її заздалегідь, а ще краще – виставити будильник чи таймер. Доручення і обов’язки Давайте дитині доручення, визначте щоденні обов’язки і контролюйте їх виконання (цьому знову ж таки допоможе розпорядок дня). Навіть якщо результати не такі гарні, як ви би хотіли, заохочуйте зусилля малюка. Доручайте нараз лише одну справу. Якщо завдання нове – поясніть і покажіть, як його виконувати. Пояснення (інструкція) має бути не довшим від 10 слів (довше гіперактивна дитина не дослухає – „відключиться”). Контроль над собою Навчіть дитину керувати своїми емоціями – цьому допоможуть «агресивні ігри» («Хочеш битися – бий, але не по людях чи тваринах. Ось тобі палиця – бий по землі, по каменю. Ось тобі камінь – спробуй влучити у той стовп»). Залучайте і заохочуйте дитину до пасивних ігор, що вимагають концентрації уваги (лото, доміно, розмальовування, ліплення, читання тощо). Ці заняття дають змогу розслабитися, що надзвичайно важливо для гіперактивної дитини. Уникайте емоційної перевтоми Стежте, щоб дитина не засиджувалася перед телевізором чи комп’ютером – надмірна кількість вражень призводить до надмірого збудження, втраті самоконтролю. На неї шкідливо діють місця з натовпами людей (магазини, базари). Не ходіть з нею часто в гості. Бажано, щоб вона бавилася з однією дитиною, причому спокійною, флегматичною (чим більше дітей у грі – тим вище перезбудження). Не кваптесь віддавати дитину в дитячий садок. Фізична активність Прогулянки, фізичні вправи, біг – дуже корисні, вони допомагають скинути надлишок енергії. Але й тут запобігайте перевтомі, яка переростає у гіперактивність. М’яко зупиніть забігану дитину, обніміть за плечі, поставте якесь запитання, запропонуйте якусь справу – нехай трохи перепочине, але в жодному разі не наказуйте зупинитися і перепочити. Крім того, гіперактивним дітям не слід брати участь у командних іграх, де задіяні сильні емоції (футбол, баскетбол, естафети тощо). Харчування Гіперактивна дитина має отримувати достатньо вітамінів, мікроелементів, якомога менше смаженого, гострого, соленого, копченого, побільше – вареного, тушкованого, свіжих овочів і фруктів. Обов’язкове правило – якщо дитина не хоче їсти – не примушуйте її! Власний куточок Дитина повинна мати свою кімнату або свій куточок для ігор, навчання, де вона може усамітнитись. Оформлюючи дитячу кімнату чи куточок, уникайте яскравих кольорів, ламаних ліній. На робочому столику не має бути предметів, що відволікають увагу, адже малюк самотужки не може досягти того, щоб його нічого не відволікало. Столик має міститися якомога далі від телевізора, дверей, різного роду шуму. Його непосидючість є реакцією на зовнішні подразники, отже їх треба мінімізувати. ПАМ’ЯТАЙТЕ: загальна рухова активність з роками зменшується, а у деяких дітей зникає зовсім. Важливо, щоб дитина до цього часу не набула негативізму і комплексів, які зіпсують їй життя (і вам також!) у підлітковому віці.  ЛЮБІТЬ ДИТИНУ, допомагайте їй стати успішною. Все у ваших руках!

"Урок бабочки"

Пісочна анімація, як засіб розвитку дитини

«Пісочна анімація» – це мистецтво і самотренінг. Вона об’єднує в собі:
1) Тактильний контакт з матеріалом, розвиток дрібної моторики.
2) Візуальне сприйняття образів, динамічно змінюються.
3) Розвиток візуального мислення.

4) Контакт з музикою, включення звукових асоціацій у візуальний ряд.

індивідуальні заняття з елементами пісочної терапії

     Привітаємося з пісочком                                                

          Обирамємо свій настрій

  

    Фантазуємо

           

                                                                                                     

Чарівний пісочок

Ігри з піском для

 дітей від трьох до п'яти років.

«Сліди»

Гра розвиває дрібну моторику, уяву, увагу.

Запропонувати дитині пройтись по прокладеним доріжкам долоньками, пальчиками (згрупованими по 2, 3, 4, 5) залишая сліди. Пофантазуйте разом з дитиною (чиї це можуть бути сліди?). 

«Відбитки»

Гра розвиває увагу, дрібну моторику.

Зробити відбитки кулачків, костяшек кістей рук, пальців. Намагатися знайти схожість візерунків з об'єктами оточуючого світу.

Вікові характеристики дітей

Переддошкільний вік

Переддошкільний вік (від 3 до 5 років) має свої анатомофізіологічні особливості розвитку, особливості психіки і пізнавальної діяльності, особистісного формування дитини. Анатомо-фізіологічні особливості. Високий темп фізичного розвитку, що був характерним для перших двох років життя малюка, на третьому році дещо уповільнюється. У середньому за рік маса тіла збільшується на 2 кг, а зріст -- на 7--8 см. Саме з цього віку починається помітне накопичення м'язової сили, збільшується витримка, зростає рухливість. Кісткова система зберігає ще в окремих місцях хрящову будову (кисті рук, гомілки, деякі частини хребта). Тому необхідно постійно стежити за поставою, положенням тіла дитини під час сидіння, сну тощо. Нервова система ще дуже вразлива і вимагає дбайливого ставлення до неї з боку дорослих. Розвиток психіки і пізнавальної діяльності. У переддошкільному віці вдосконалюються сенсорні можливості дітей. Вони можуть добирати за зразком основні геометричні фігури з різного матеріалу, предмети основних кольорів та називати ці кольори. Протягом переддошкільного віку дитина навчається розрізняти всі спектральні кольори. Інтенсивно розвивається зорова, тактильна і кінестетична чутливість, координуються дії рук та очей. Швидко розвивається фонематичний і музикальний слух, здатність розрізняти різні шуми, голоси людей, звуки й тони музики. Має свої вікові особливості й пам'ять. Оскільки довільні процеси не досить розвинені, дитина ще не вміє цілеспрямовано запам'ятовувати, тому основним ще є мимовільне запам'ятовування та згадування. Переважає наочно-образна і рухова пам'ять. Діти цього віку можуть відтворити у середньому не більше 4 предметів (їх відображень) з 10--15. Ця обмеженість виявляється і в запам'ятовуванні окремих слів у середньому не більше 2 слів з 10. Як і молодші діти, дошкільники найлегше запам'ятовують те, що справило на них сильне враження. “Пам'ять дитини -- це її інтерес”, -- твердять психологи. Тому впродовж усього дошкільного дитинства дуже важливо зробити для дітей цікавим те, що вони повинні запам'ятати: слова, образи, предмети. Водночас вихователі, батьки повинні подбати, щоб пам'ять дітей збагачувалась знаннями, конче потрібними для їх подальшої діяльності. Дітям властиве активне дійове мислення. їм легше що-небудь зробити, аніж розповісти про зроблене, оскільки в них ще не розвинуте словесне мислення, вони не вміють уявно вирішувати завдання. Звідси розходження між тим, що дитина робить, і тим, як вона пояснює свої дії. Тому дітей слід спрямовувати на вирішення маленьких, але конкретних завдань: спочатку навчити їх розуміти питання, а потім -- відповідати на нього, тобто мислити. Для розвитку словесного мислення використовують дидактичні ігри, бесіди, інші мовні завдання. І чим старшою стає дитина, тим більше вона вдається до наочно-образного, а потім і логічного мислення. Характерні особливості у цей період має увага: підвищується стійкість мимовільної уваги, збільшується її обсяг. Стійкість уваги -- це проміжок часу, протягом якого дитина може зосереджуватися на певній діяльності. Якщо у трирічному віці вона триває у середньому 25--27 хв., то в переддошкільному -- упродовж 50 хв. Діти можуть безперервно гратися. В інших видах діяльності дитина ще не здатна довго зосереджувати увагу. Слово дорослого є засобом формування перших виявів довільної уваги. Процес її починається від мовних вказівок, котрі сигналізують, що можна робити, а що -- ні, на що обов'язково слід звернути увагу. Правильне формулювання завдань, їх мотивація, вироблення певних умінь, необхідних для певної діяльності, розвивають увагу. Тривалість та обсяг уваги у різних дітей не однакові й залежать від способів роботи з ними, виховних прийомів. Не досить стійкими у дітей є образи уяви, що виникають у процесі гри або інших видів діяльності, хоч вони бувають надзвичайно яскравими. Жвавість уяви дітей виявляється в тому, як вони перевтілюються, про що свідчать їх переживання при сприйманні казок, малюнків, вистав. Дорослі повинні бути уважними до вибору книжок для читання, розповідей дітям, обережними у розмовах у їх присутності. Не слід викликати у них почуття страху нагадуванням про можливі небезпеки -- це породжує полохливість, острах самотності, темряви, незнайомих людей. У переддошкільному віці досягає свого розвитку мовлення дитини. У неї загострюється інтерес до мови оточуючих людей. Швидко поповнюється активний словник (1500--2000 слів). Значно змінюються пасивне й активне мовлення, яке на п'ятому році наближається до мовлення дошкільника. Відбувається подальше освоєння -- граматичної будови мови. Діти вживають багатослівні складні речення. Мова стає основним засобом спілкування з дорослими і однолітками. Формування особистості. Відбуваються значні зміни у спілкуванні дитини з дорослими та однолітками, ігровій діяльності. Висока чутливість до емоційного спілкування зберігається, але здебільшого під час спільних предметних чи ігрових дій з дорослими. Дітям уже не достатньо однієї доброзичливої уваги -- їм потрібно, щоб дорослі брали участь в їхніх діях. У практичній взаємодії діти, наслідуючи дорослих, засвоюють предметні дії, досягаючи завдяки цьому певного рівня розвитку навичок предметної діяльності. Саме на цьому етапі в основному формується потреба дитини у спілкуванні з однолітками. Якщо раніше одноліток сприймався як об'єкт навколишньої дійсності, то тепер дитина ставиться до нього як до рівного собі суб'єкта. Ігрова діяльність різноманітніша й змістовніша. Зміст сюжетної рольової гри розкривається завдяки виконанню дитиною взятої на себе ролі й дотриманню правил гри. Роль набуває організуючого значення, а дії стають узагальненими. Крім того, діти вже не просто відтворюють окремі дії, а об'єднують і підпорядковують їх. Виникає колективна гра. Великого значення набувають творчі ігри, де діти беруть на себе певні ролі і підпорядковують їм свої вчинки. У цих іграх виявляється інтерес до світу дорослих, які для них є взірцем поведінки. Спільні ігри дітей починають переважати над індивідуальними та іграми поруч, проте достатньої узгодженості між учасниками ще немає і тривалість гри невелика. У процесі ігрової діяльності відбувається й особистісний розвиток переддошкільника. Характерною особливістю дітей цього віку є значне емоційне збудження, нестриманість і недостатня стійкість емоцій, які швидко виникають і швидко минають, змінюються на протилежні. Потрібен особливий такт, який не допускав би грубого втручання в діяльність дитини, бо це може викликати сильні афективні реакції. Чим менша дитина, тим більше слід уникати впливу на неї сильних подразників. Водночас потрібно поступово виховувати і гальмівні процеси, які складають основу уміння стримувати себе, свої почуття. Основні життєві потреби дитини цього віку -- любов, доброта, увага дорослих, ігри та спілкування з однолітками, яскраві переживання. Але необхідно пам'ятати, що нервова система дитини настільки не сформована, що навіть маленький колектив є для неї сильним подразником і дуже втомлює. Попри зростаючу самостійність дітей, роль дорослих в їхньому житті ще дуже велика. Основні потреби у спілкуванні з дорослими починають переходити із практичної сфери (спільного виконання дій) у пізнавальну: дорослі стають джерелом різноманітних знань про навколишнє середовище. Діти виявляють підвищену чутливість до тону розмови, настрою співбесідника, ставлення до себе оточуючих. Вони також дуже чутливі до емоційного стану ровесників, легко переймаються їхніми почуттями. У цьому віці дуже важливо приділяти увагу вихованню гуманних почуттів та уявлень про доброту, чуйність, взаємодопомогу, дружелюбність.